Масленица праздник на украине

Возраст у украинской «Масляной» – весьма почтенный. Уже более тысячелетия она открывает дверь весне, будит солнышко, сулит хороший урожай, веселит и угощает. В 2019-м масленичная неделя продлится с 4 по 10 марта.

Масляна, Колодий, Сырница, Сыропустная неделя, Загальница, Бабий праздник – все это имена веселой Масленицы – проводов зимы и встречи весеннего солнышка. Это дни начала весеннего возрождения, несущего всем любовь, радость и благополучие. Некоторые этнографы возводят традицию Масленицы к эпохе Триполья, другие полагают, что она еще старше и коренится во временах матриархата. Ясно одно: Масленица – праздник языческий.

Компромисс между христианством и язычеством относительно Масленицы установился только к 19 веку. Священнослужители откорректировали продолжительность праздника и свели его к одной неделе — так называемой мясопустной или «сырной седмице», призванной облегчить христианам переход от изобилия к строгому семинедельному посту. В ответ на такое положение дел в Украине приговаривали: «Масляна, Масляна, яка ж ти мала… Якби тебе сім неділь, а посту одна!»

Приготовления

С чего начать: Начните, как можно раньше, с закупки пшеничной и гречневой муки, а так же яиц и творога. Со средины февраля проведите для мужей, сыновей и зятьев кулинарные уроки. Наиболее обучаемые успеют освоить изготовление вареников, трудно обучаемые научатся жарить яичницу-глазунью. Поясните окружающим важность сохранения народных традиций и обычаев. Особо отметьте благополучие, которого достигнет ваша семья в результате правильного исполнения обрядов.

Традиция. Перед Мясопустной неделей следует посетить родственников, друзей, соседей и пригласить их в гости.

Переломный понедельник

С чего начать. Правильная Масленица начинается дома, с приготовления блинов или вареников. Круглый блин – символ солнца, мужского начала и хороших урожаев. Вареник с сыром – символ молодого месяца, женской плодовитости, крепких детишек. Варить вареники или печь блины – дело вкуса и умения каждого кулинара. Главное приготовить их много, и как можно больше съесть. Начинка праздничного блюда зависит только от фантазии : сладкий творог, соленый сыр, ягоды, грибы.

Традиция. Начинайте праздник с похода… в корчму. Именно на Масленицу замужние украинки, оставив дома мужей и детей, шли в шинок, чтобы повеселиться в женском кругу. Заниматься домашней работой в этот день строго воспрещалось. Следовало заняться изготовлением чучела зимы – Колодия ( Холодия). В западных областях Украины Колодия и делали из  колоды, в восточных – из соломы, чтоб быстрее и жарче горел. Запасались деревянными колодками. К руке холостяка женщины привязывали колодку, приговаривая: «не женился если, так колодку носи». Снять «украшение» можно было после того, как выставишь всем угощение.

Вторник

С чего начать. Внимание, я лишь излагаю сущность традиции! А по традиции женщины опять отправляются в шинок (ресторан, бар, паб, корпоративную вечеринку, в гости к подруге в конце-концов). Мужчины – готовят, а затем идут строить снежные горки. Вторник – день общего катания на санях. Нужно постараться проехаться как можно дальше. Самыми богатыми в будущем году будут те, кто едут дальше и смеются громче.

Традиция. Вечером холостые парни ходили в гости, присматривая себе невесту.

Среда

Традиция. В масленичную среду все зятья отправляются к теще на блины, вареники, ватрушки, оладушки. И все, что к этому прилагается.

Широкий четверг

Традиция. В этот день вся семья собиралась за столом. Устраивались соревнования, кто больше вареников или блинов съест. Считалось, что у победителя весь год будут водиться деньги, урожай на  будет богатым, а в хлеву прибавится живности.

Пятница

Традиция. Зять угощает тещу блинами и варениками. Кстати в украинских селах существовал обычай катания тещи в санях по улицам. При отсутствии снега сани можно заменить автомобилем. С особыми почестями в нарядных санях катают молодоженов, желая им как можно скорее обзавестись детьми.

Суббота

Традиция. После захода солнца происходит и главное действо праздника – сжигание чучела зимы. В селах всю масленичную неделю его с песнями и танцами носили по улицам, а в субботу сжигали. Не пропустите масленичный огонь. Сжигая зиму в костер, бросали изношенные вещи, скверные мысли и неприятности минувшего года. От старых вещей мы теперь избавляемся иначе, а вот грустные мысли самое время отправить в огонь.

Воскресенье

Традиция. В воскресенье нужно обойти всех родственников и друзей и попросить прощения за все нанесенные обиды. Вечером семья вновь собирается за столом. В этот вечер едят вареники с сыром и сметаной. Сыр из последнего вареника считался магическим, тот, кто сумеет сохранить его до Пасхи, сможет видеть домовых и ведьм.

«Не все коту Масниця»

Закончена неделя, но масленичные хлопоты еще не завершены. Женщины тщательно перемывали «от скоромного» всю посуду в доме и пекли постные коржи «жиляники». Наступивший понедельник называли «жилавым». Хм, было у этого понедельника и еще одно название «полоскозуб». О чистоте зубов особо заботились мужчины. Полоскали, разумеется, водкой в шинку. Впереди всех ожидали семь недель строгого поста. Памятуя об этом, в народе вздыхали: «Не все коту Масленица».

В народе бытует поверье, что тот кто откажется праздновать Масляну – будет жить в нужде. Разумеется, это – не о нас!

За неделю до начала Великого Поста православные христиане отмечают праздник Масленицы. Но у разных славянских народов, несмотря на одинаковое название, есть свои особенности в проведении этого праздника. Например, попробуем узнать, что общего и какие различия в традициях у русского и украинского народов.

Общие черты

Во-первых, и в России, и на Украине похожи названия этого праздника. В России его называют Масляная неделя, а на Украине – Колодий или Масленица.

Во-вторых, празднование приходится на один и тот же день, который по церковным канонам называется Прощеное воскресенье. В этот день в храмах проводятся торжественные богослужения, а православные просят друг у друга прощения.

В-третьих, Масленица является символом прощания с зимой и наступления весны. К тому же в этот день устраиваются народные гуляния, а также люди стремятся побольше съесть перед самым длинным постом.

Различия

Различия прежде всего относятся к приготовлению праздничных блюд. Если в России на Масленицу традиционно пекут блины с самыми разными начинками, то на Украине предпочтение отдают вкусным вареникам с творогом и со сливочным маслом, а также разнообразным блюдам, приготовленным из молочных продуктов. Вареники служили символом молодого месяца — женского начала.

Нашли нарушение? Пожаловаться на содержание

Последняя неделя перед Великим постом по времени совпадала с языческим праздником проводов зимы и встречи весны, который отмечали все народы Европы в дохристианский период. У восточных славян этот праздник получил название «Масленица».

Считалось, что последнюю неделю перед Великим постом надо провести весело, так как впереди целых 7 недель сурового поведения и многих ограничений. Каждый день этой недели имеет определенные особенности и интересные обычаи.

В понедельник женщины шли в корчму и начинали праздник Масленицы. Если же к их компании хотели приобщиться мужчины, то им на шею нужно было повесить колодку, снять которую можно было, лишь поставив магарыч.

Во вторник женщины снова в корчме. После гуляния в корчме все выходили на улицу, где устраивались веселые забавы. Среда не связана с какими-нибудь действами и имела название «Знобы-бабы», а в четверг женщины снова садились за стол и поднимали рюмки. И вдобавок в этот день нельзя было шить и прясть.

В пятницу зять должен был угостить свою тещу. После этого зятю надлежало покатать свою тещу улицами села или же города. Причем сервис в таком случае зависел от характера тещи, то есть злую и сварливую везли по неровной дороге и наоборот, если теща кроткая, то и дорога ровная, словно струна.

Суббота не обозначена интересными обрядами. Наиболее пышно отмечалось воскресенье. Специально к этому дню готовили вареники с творогом, в отличие от русских блинов. Проводились массовые гуляния, игрища, забавы. В этот день нужно было обойти всех родственников и соседей и попросить прощения за все совершенные обиды, дабы очиститься перед Большим постом от всякой скверны. Нельзя также употреблять водку. Перед сном нужно тщательно прополоскать зубы, чтобы черти не вытянули творог, который остался после масленицы, вместе с зубами.

Масниця
Масниця, Донеччина, марка України, 2003
Інші назви	Масляниця, Колодій, Запусти, Пущення, Заговини, Сирний тиждень
Місце	заговини на Великий піст, перша зустріч весни і проводи зими
Ким святкується	українці
Тип	народний
Святкування	народні гуляння
Традиції	готують вареники, ходять у гості, прив’язують колодки неодруженим парубкам
Масниця у Вікісховищі

Запит «Колодій» перенаправляє сюди; див. також інші значення.

Ма́сниця^[1], рідше Ма́сляниця^[2][3], Пу́щення^[1], Сиропу́ст^[1], Масляна, Колодій, Сиропу́сний тиждень, Си́рна неділя, Ба́бське свято, Зага́льниця (рос. Масленица, Масляница, біл. Масленіца, Масленка, Масніца) — традиційне східнослов’янське, зокрема й українське свято^{[джерело?]}, що відзначається протягом тижня перед Великим постом. Початок нового циклу залицянь і любощів, пошуку пари з метою продовження роду.

Архаїчне свято закінчення зими і початку весни відоме майже всім європейським народам, хоча й із різними назвами… Християнська церква прив’язала його до тижня напередодні Великого посту… Саме тому свято не має чітко встановленої дати в календарі, а залежить від дати Великодня, яка, як відомо, є змінною. Зазвичай вона припадає на кінець лютого — початок березня і займає, ніби проміжне місце між зимою та весною. Його відзначення полягає у проведенні гучних святкувань — карнавалів (серед яких найвідоміший Венеційський карнавал з характерними масками і розкішними костюмами). Власне й саме слово «карнавал» походить від латинського carnem vale — м’ясо прощай. У чехів це свято називається Масопуст (чеськ. masopust), у словаків — Фашіанг, у поляків — Запусти, у росіян — Маслєніца. В українців це свято відоме у такій назві, як Масниця. В окремих регіонах побутували також такі назви як Колодій, Запусти, Пущення, Заговини, Сирний тиждень.^[4]
Центр, схід і південь святкує Масниці, які теж називають «Колодки» чи «Колодієм». В побуті вживаються ще інші назви «Заговини», «Ніжкові заговини», наприклад.
Масниці це те ж, що Масний, він же Тлустий, Жирний тиждень в багатьох культурах. Західніші регіони України називають цей тиждень Запусти/Запуст, Сиропуст (бо ще можна їсти сир та інший набіл)^[5]. Цей тиждень відомий найбільше за обрядом Колодія, який святкували по всій Україні.

Перші згадки про Масницю в календарях наших предків датуються IV ст. н. е. (календарі із села Ромашки Київської області та із Лепесівки — сучасної Хмельницької області)^{[джерело?]}. Свято активно відзначалося не лише в період язичництва, а й після запровадження християнства князем Володимиром у 988 році. Найбільш активного святкування Масниця набула у IX—XII століттях, в часи і на теренах Київської Русі.^{[джерело?]}

Колодій збігався в часі із Сиропусним тижнем, останнім тижнем Масниці. Це останній напередодні Великого посту тиждень, коли можна було справляти весілля. Цей тиждень також називали Бабським тижнем або просто Бабським, а Колодій, відповідно, Бабським святом. Протягом цього тижня чоловікам належало слухатися жінок і витримувати їхні збиткування.

Християнська церква додала Масницю у свій календар, проте свято так і не набуло християнського змісту. Але оскільки християнство почало бути панівною релігією в Україні, то з часом автентична дата святкування Масниці була забута. Н. Дубровський^[6] зауважує, що багато обрядів є чисто зимовими і не можуть відзначатися навесні^[7] [8]

Традиції[ред. | ред. код]

В обряді носити Колодку чітко простежується елементи глибинних рудиментів — «законодавцями» були не чоловіки, а жіноцтво.^[9]

Обряд колодки чи Колодія відзначали напередодні Великого посту — останнього тижня м’ясниць. Це був, власне завершальний термін, коли ще можна було справляти весілля.

Слов’янський обряд передбачав на Масницю дівчатам і неодруженим хлопцям прив’язувати до ноги дерев’яну колоду на знак засудження або покарання за те, що вони не одружилися в належний час. У цей тиждень старші жінки жартома «карають» тих молодих парубків, які протягом року не знайшли собі пари і не одружилися. Таким був звичай наших Предків — усе живе повинно бути в парі. Тих, хто не знаходив собі дівчини, вважали причиною порушення гармонії, ладу в природі.

Неодруженим парубкам чіпляли до ноги колодку, яку виготовляли спеціально для цього обряду, обплітали її стрічками, квітками. Цю відзнаку парубок повинен був волочити за собою, поки не дасть відкупного, тобто не пригостить жінок за таку честь, яку вони влаштували для нього. Такі обряди мали виховне значення, примушували замислитись про продовження роду, сприяли пошукам нареченої.

Заміжні жінки у понеділок зранку збираються в корчмі «колодкувати». Одна з них кладе на стіл невеличке поліно або палицю — Колодку. Інші беруть по черзі і вповивають її шматками полотна, потім знову кладуть на стіл. Це значить, що Колодка «народилася».^[10] Купують наливки, сідають за стіл навколо колодки, п’ють і поздоровляють одна одну з «народженням». Потім ходили по селу і прив’язували Колодку, тобто загорнуте у полотно полінце, до ноги парубкам та дівчатам які не скористалися з весільного сезону і не побралися, а також їхнім батькам, що «досі не пошлюбили» дітей. Особливо ж тим, які відмовили нареченому і сватам. Звісно, що ніхто не бажав ходити з таким собі «ярликом», а тому одразу ж давали жінкам певний відкуп. Ним могли бути кольорові стрічки, намисто або ж наїдки, горілка і солодощі.^[10]

Дівчата теж в’яжуть Колодку, але тільки парубкам, і вже не до ноги, а до лівої руки. Дівоча Колодка оздоблена барвистими стрічками та паперовими квітами. Парубки повинні платити дівчатам викуп за Колодку грішми або подарунками: намистом, стрічками, шовковою хусткою.

Бабський тиждень[ред. | ред. код]

В Україні Масниці мають свою яскраво виражену індивідуальність.

Зокрема на Поділлі хлопці пригощали дівчат горілкою, пивом, солодощами — купували (запивали) Колодку. У подяку за це кожна дівчина вишивала перкалеву хусточку, оздоблюючи її квітками та ініціалами свого обранця, та дарувала йому на Великдень — повертала Колодку. Такі обряди нерідко завершувалися укладанням шлюбу.

Головним почастунком на Масницю є вареники з сиром і сметаною, пироги з сиром, налисники. Головним напоєм — наливки і інші трунки. Головним місцем події виступає шинок.

Свято Колодія характерне лише для України та Білорусі і сягає своїми коренями ще глибоко дохристиянських часів. Протягом цілого тижня паралельно з іншими обрядами проходило коротке Колодчине життя.

У понеділок Колодка «народжувалась», у вівторок — «хрестилася», у середу справляли «похрестини», у четвер «помирала», у п’ятницю Колодку «хоронили», а в суботу «оплакували».^[10] У неділю ж наставала кульмінація Колодія, а заразом і Колодчиної долі. Молоді жінки «волочили» Колодку.^[10]

Як і молодиці, дівчата в цей день п’ють трунки і співають:

Не пускає мене мати: На вулицю погуляти,

А хоч пустить, то пригрустить:

 — Іди, доню, не барися:

У сінечки та й вернися!

Бо на дворі піст наступає,

А хто його проскаче,

Той Великодня не побаче …^[10]

У четвер на цьому тижні господині збираються компаніями і спеціально п’ють та гуляють — «щоб телята водились!» Вони ж і не прядуть на цьому тижні — «щоб масло не гіркло!»^[10]

У п’ятницю — частунок тещі. Колись в Україні був звичай двічі на рік частувати тещу — «щоб горло не пересихало». Хто женився в осінні М’ясниці, той урочисто віз тещу до себе в гості на другий день Різдвяних Свят — якщо добра, або на третій — якщо зла. Хто ж оженився в різдвяні М’ясниці, той возився з тещею в п’ятницю на Масницю. Разом з тещею запрошувались ще й інші родичі. Частуючи гостей, зять говорив: «Пийте, люди добрі, по повній чарці, хай у моєї тещі горло не пересихає!» (натяк на сварливість).^[10]

Ніжкові заговини[ред. | ред. код]

На перший день Загальниці, в останній тиждень М’ясниць, за стародавнім звичаєм готувався холодець зі свинячих або баранячих ніжок; тому цей день ще називався Ніжкові заговини.

То неправда, що на «ніжкові заговіни» не можна пити горілки, бо завушниця буде. Що ж то за Масляна без питва?! Всі люди п’ють, і ми, було, вдома п’ємо, а завушниці у мене ніколи не було. Ще як був живий мій батько, царство йому небесне, було, прийдемо з церкви, посідаємо обідати, а він і каже: «Давай, сину, чарки та вип’ємо, щоб усе було гоже, а що не гоже — не дай, Боже!» Поналиває, бувало, і ми вип’ємо по першій. Пили всі: і мати моя, і сестра, і брат, і гості, коли траплялися … А як закусимо по першій, то тато покладуть ложку на стіл і кажуть: «Ну, сину, піднось ще по склянці, бо після однієї не обідають — гріх!» Я піднесу … а тоді ще й по третій, четвертій… А коли вже вип’ємо по останній до вареників, то тато заспівають, бувало: Ой, вип’ємо, родино, Щоб нам жито родило, І житечко, і овес — І зібрався рід увесь[11].

На Слобожанщині хлопці та дівчата, після вечері на Ніжкові заговини збирали зі столу кістки, виходили на подвір’я, ставали під коморою і кидали кістками у ворота. Існує повір’я, що хто в цей вечір не докине від комори до воріт свинячою кісткою, той до Великодня не доживе.

Релігійні особливості[ред. | ред. код]

Починається святкування Масниці перед Великим постом, який триває 48 днів до Великодня.

Сиропусний тиждень складається з трьох частин: «зустріч» у понеділок, кульмінаційна точка або «перелом» у «широкий четвер» і «прощальна неділя».

Практика сиропусного тижня і неділі дуже давня. Про неї згадує вже александрійський патріарх Теофіл († 412), а перед тим установлена М’ясопусна седмиця й неділя. Синаксар на сирну суботу каже, що, на думку декого, сиропусний тиждень став законом за грецького цісаря Гераклія (610—641). Той шість літ воював з перським царем Хозроєм і дав обітницю, що коли виграє війну, то не буде їсти м’яса цілий тиждень перед Великим постом. У суботу перед Сиропусною неділею свята Церква, щоб дати нам приклад і заохотити до посту й покути, відзначає пам’ять усіх святих мужів і жінок, що від найдавніших часів провели своє життя у молитві, пості й покути. Тут передовсім ідеться про тих, хто протягом віків жив життям посту й покути чи то по монастирях, чи на пустині одинцем.^[12]

Сирна Седмиця завершиться Прощеною неділею. Цього дня у церкві здійснюється чин прощення, коли духовенство та парафіяни взаємно просять прощення одне в одного, щоб вступити у Великий піст з чистою душею.

У давнину в монастирях Сходу був гарний звичай: відбувати обряд взаємного прощення у Сиропусну неділю. Цей обряд виконувався увечері після скоромної вечері. Усі монахи в присутності вірних просили один в одного прощення за свої провини, обій­малися і давали поцілунок миру. Миряни також просили один в одного взаємне прощення. Подекуди при обряді прощення співали стихири Пасхи: «Пасха священная нам днесь з’явилася…». Остання стихира закінчується закликом до взаємного прощення: «…і друг друга обіймім! Промовмо: „Браття“, — і тим, що ненавидять нас; простім усе…». Цей спів стихир Пасхи мав означати, що як у дні Христового Воскресіння, так і тепер, на вступі до Великого посту, треба один одному все пробачити задля Христа, що задля нас постив, терпів і воскрес^[12].

Цей дуже зворушливий обряд прощення зберігався ще в Києво-Печерській Лаврі до часу приходу влади комуністів. І тут усі монахи мали спочатку скоромну передпісну вечерю. Потім усі, на­стоятелі й звичайні монахи, одягалися у монаші мантії та йшли до церкви. Усі настоятелі Лаври, від найвищого до найнижчого, ста­вали поряд посередині церкви, а вся братія Лаври, яких кількасот осіб, підходили до настоятелів, падали на коліна один перед одним і зі словами: «Прости мені, Отче», — чи — «Прости мені, Брате», трикратно цілували один одного. А митрополичий хор співав при тому стихиру з Великої вечірньої Сиропусної неділі: «Сіде Адам прямо Рая, і свою наготу ридая плакаше…». Після обряду прощення всі мовчки розходилися^[12].

На Пущенні, чи Сирному тижні немає посту в середу й п’ятницю, кожен день можна вживати молоко, яйця і рибу, але м’яса вже не їдять. У православних храмах починають здійснювати Великопісні служби.

Обрядова їжа[ред. | ред. код]

Холодець зі свинячих ніжок, вареники з сиром^[13], налисники^[5], сир, капуста з олією, капусняк, «огірки» — розсіл огірковий, яєшня на маслі, сир зі сметаною, різні каші, борщ з рибою, локшина на молоці та інші пісні страви, в розумінні не м’ясні.^[13][5]

В Галичині є традиції пекти пампухи і смажити хрусти/вергуни. Це не є дуже поширеним, і виглядає на вплив центральноєвропейської традиції «тлустого» четверга чи вівторка (залежно від країни). Пампухи «pączki» є дуже популярними в цей період в Польщі та польських діаспорах США і Канади.^[5]

Але хай там як, сенс останнього тижня перед постом в Україні — приготувати себе до нього духовно і фізично. Їжа полегшується, м’яса не їмо ще з попереднього тижня (Мясопуст). Тобто по суті це спокійний час, примирення з собою і оточуючими, намагання вирішити образи, очікування посту. Закінчується Прощеною неділею.^[5]

Переосмислення української традиції[ред. | ред. код]

На думку етнолога, кандидата філологічних наук, завідувачки науково-дослідного відділу інноваційних технологій та популяризації культури Українського центру культурних досліджень Валентини Телеуця, Масниця — це «українське свято на честь весняного пробудження природи, одне з праслов’янських свят, яке сягає доби Трипільської культури». Його в нас ще називають Колодій, Колодка, Сирна неділя, Пущення, Загальниця. За давніми традиціями на Масницю варили вареники. На козацьких землях це була головна ритуальна страва. Недарма ж козаки жартували, що на Масницю й турки вареники їдять^[14].

Традиція випікання млинців впровадилися у нас в радянський час. За Радянського Союзу на всій його території проводили однакові свята, щоб традиції етносів, які входили до складу імперії, відходили на периферію і їх не згадували, — на думку доктора філологічних наук, завідувачки кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олени Івановські.^[14]

Слід знати, чому Маслєніца і Масляна звучать майже однаково. У Росії «блины» з гречаного борошна смажили на рослинній олії, яка там називається «постным маслом», тоді як в українців масло — це продукт, виготовлений з коров’ячого молока. Та й сир на тих теренах — це «творог», тому «сиропустна неділя» там мала б називатися «творожнопустна». Назву обряду в інші землі принесли українські священники, котрі століттями служили далеко за межами рідної країни.
Фольклористи із козацького селища «Мамаєва слобода», що в мальовничому київському урочищі, з якого бере початок річка Либідь зазначають, що російська Маслєніца це зовсім не Масниці і Колодій. Свята відрізняються не лише обрядовими стравами, музичним оформленням, а й своєю суттю та значенням. На Московщині, де цими днями проводжали зиму, пили багато горілки, бражки з «блинами», поминальною їжею, бо опудало зими спалювали, вона помирала. Одним з обов’язкових атрибутів свята в наших сусідів були бої «стінка на стінку», що не обходилися без крові.^[14]

І директор скансену «Мамаєва слобода» Костянтин Олійник, говорить, що Колодій нічого спільного з російською Масляницею немає. Російський варіант свята «с блінамі», «штурмамі кріпастєй», «к тьощі на бліни» з’явився в Україні за правління Брєжнєва. Великі індустріальні центри були заселені людьми з півночі Уралу. Природно, що вони хотіли бачити тут частину своєї батьківщини — Росії. Відродження російських традицій вважалось прекрасним явищем. В Києві ця красота з’явилася на початку 1980-х, у Голосіївському парку робили оці блін… млинці, наливали горілку.^[15]

В Україні інша назва свята Колодій, — продовжує розмову фахівець з нематеріальної культурної спадщини Валентина Телеуця. — У прадавньому розумінні Колодій — це маленький Сонце-Божич, який підріс і набрався сили розкручувати Сонячне Коло, тобто став Коло-Дієм. Наші предки вважали Колодку символом продовження роду. Тож свято супроводжувалося обрядами, пов’язаними не лише з проводами зими й зустріччю сонця, а й такими, що закликали до загального примирення, злагоди і всепрощення. Недарма в українців останній день тижня називається ще й Прощеною неділею, коли треба забувати всі образи та всіх прощати. Ця традиція збереглася й донині.^[14]

А ось традиція Колодки, коли під час народних гулянь дівчата й парубки, що не знайшли собі пару, а також їхні батьки, які не одружили своїх дітей, на покару волочили прив’язаний до ноги шматок дерева — колодку, була практично втрачена в радянський час.^[14]

Масниці за радянських часів намагалися зросійщити, влаштовуючи так звані «Русские Масленицы», — на думку журналістки, власниці етнографічної садиби на Чернігівщині Віри Кульової. — У нашому селі в часи мого дитинства у цей тиждень, як і велося за давніх часів, варили вареники з різною начинкою — у кого що в хаті було, бо жили бідно. А про «Русскую Масленицу» (деякі запопадливі керівники містечок влаштовували ще й проводи «Русской зимы») я дізналася в студентські роки. Пам’ятаю, дорогою з Чернігова до Києва в Козельці побачила величезні щити з написом «Проводы русской зимы», ясна річ, була просто шокована. До чого на Чернігівщині «русская зима», куди її проводжати?! Вже потім зрозуміла все. А тоді дивувалася тупоумству місцевої влади.^[14]

Як розповідає провідний методист Волинського обласного центру народної творчості Ірина Хмілевська, завдяки зусиллям фольклористів та етнологів, молоді, що не цурається прадідівських традицій і звичаїв, свято Колодія в їхньому регіоні рік за роком відновлюється та збирає дедалі більше шанувальників і учасників. Наступної неділі, в останній день перед Великоднім постом, Сонце-Божич згукує містян та гостей Луцька до замку Любарта, де Коло-Дій з Великою Богинею Матір’ю Макош (Матір Коша), що визначала жіночу долю, через пісні, танці, жарти й частування ладнатимуть пари й вестимуть їх до шлюбу, щоб український рід не біднів.^[14]

На думку наукового редактора журналу «Локальна Історія» і етнографа, свята, яке називають Масляна, в українців ніколи не було. Воно не має нічого спільного з українською культурою… Організатори подібних маслянічних заходів ігнорують (свідомо чи несвідомо) автентичні українські традиції цього свята, яке має свою національну специфіку суттєво відрізняється від російського…
Свою автентичну назву це свято має в українців. Термін Масляна є похідною словоформою від російської «Маслєніци». Саме цю назву агресивно нав’язують українцям зусібіч, іменуючи її «давньослов’янською». Натомість ігноруються власне українські назви свята, серед яких найбільш поширеним здавна була — Масниця. В окремих регіонах побутували також такі назви як Колодій, Запусти, Пущення, Заговини, Сирний тиждень.^[4]
Святкування Масниці в більшості регіонів України мало громадський характер і передбачало влаштування гучних забав, веселощів, приготування і споживання страв, які на період посту ставали табуйованими, тобто, насамперед, м’ясних та молочних. Символічне значення ритуалу наїдатися перед постом у народній свідомості мало на меті забезпечення добробуту, достатку і багатства.^[4]
Самобутні традиції відзначення Масниці в українців зберігалися до середини ХХ ст. Неодмінним атрибутом святкування і найважливішою стравою є вареники з сиром, политі маслом та сметаною. «Почекайте вареники, прийде на вас Масниця», — говорить українська народна приказка. В той час у росіян стравою-відповідником, маркером свята є «маслєнічниє бліни», у поляків — смажені пончики з повидлом, у хорватів — булочки з начинкою «крафне».^[4]
Найвідомішим і найцікавішим елементом традиційної для українців Масниці є обряд «колодки». Колодкою називали дерев’яне поліно, яке прив’язували неодруженим парубкам, символічно караючи їх за те, що вони вчасно (тобто до початку посту) не одружилися. Відкупитися від колодки парубок міг лише одним способом — вгостити жінок горілкою або ж дати грошей. У жартівливій формі громада осуджувала неодружену молодь, заохочуючи до продовження роду. Аналоги цього звичаю у слов’янському світі зустрічаємо в Словенії, Хорватії, Білорусі. Натомість він майже невідомий росіянам.^[4]

Ще одним архаїчним обрядом української Масниці було поховання Колодія, відоме у кількох локальних варіантах. В його основі розігрування народження та поховання дерев’яної ляльки — колодки, що уособлювало знищення образу зими. Натомість звичай виготовлення маслєнічних опудал і їх спалювання — явище притаманне для російської традиції і нічого спільного з українською народною культурою немає. У радянський час відзначення Масляної, як свята проводів зими, за російським сценарієм, пропагували державні відділи культури в багатьох українських містах. Отож, не дивно, що нині ми знаємо звичаї північного сусіда краще, аніж свої власні, які мають самобутній національний характер та колорит.^[4]

На погляд відомої кулінарки і блогерки Маріанни Душар, виходить те, що «Маслєніцу з блінами» (а не варениками) в попсовій формі нам занесли за часів совєтів, чи може ще й раніше. Ймовірно це була дифузія подібних, але багато в чому інших московських традицій. Згрубша, так само як колись язичницькі традиції заступалися християнськими. А що назви схожі (Масниці і Маслєніца) то особливо ніхто в деталі не спішить вдаватися. Зараз російська «Маслєніца» є добрим маркетинговим інструментом для кнайп та супермаркетів. Бо під цей весь шум можна трохи більше продати тематичних харчів і до них.^[5]

Див. також[ред. | ред. код]

• Всеїдний тиждень
• Рябий тиждень — тиждень перед Масницями
• Вареники
• Холодець
• Карнавал
• Жирний четвер — аналогічна польська та німецька традиція
• Сирна седмиця

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

• Збірка «Українська минувшина»: ілюстрований етнографічний довідник. — Київ: Либідь, 1994.
• Воропай О. Звичаї нашого народу. — Харків: Фоліо, 2007.
• Васілевіч Ул. А. Беларускі народны каляндар // Паэзія беларускага земляробчага календара. Склад. Ліс А.С.. — Мінськ, 1992. — С. 554-612. (біл.)
• Дубровский Н. Масляница. — М. : Типография С. Селиванова, 1870. — 46 с. (рос.)
• о. Катрій Юліан, ЧСВВ. Пізнай свій обряд. — Л. : «Свічадо», 2004. — 472 с. — ISBN 966-561-327-8.
• Сапіга В. К. [1] — К. : Т-во «Знання України», 1993. — 112 с. — ISBN 5-7770-0582-9. Архівовано з джерела 14 жовтня 2016
• Скуратівський В. Дідух — Свята українського народу. — Київ: Освіта, 1995.
• Килимник С. І. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. — Вінніпег, Торонто, 1962. — Т. 3. Весняний цикль. — 374 с.

Посилання[ред. | ред. код]

• М’ясниці Масляниця [Архівовано 15 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Українська Релігієзнавча Енциклопедія

• Колодій [Архівовано 15 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 680-681. — 1000 екз.
• Масниця // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1960. — Т. 4, кн. VII : Літери Ле — Ме. — С. 928. — 1000 екз.
• Пущення // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XII : Літери По — Риз. — С. 1540. — 1000 екз.
• Колодій (Масниця) — за народним календарем починається за тиждень до Великого посту. Як святкували і що їли з нагоди свята [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Масляна на «Мамаєвій Слободі» [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Забуте свято на «Мамаєвій Слободі»
• Масляна, масляна, яка ти мала [Архівовано 11 вересня 2016 у Wayback Machine.] — Олександр Токар
• Чому Запусти, Масниці, Масляна, Колодій — не Маслєніца. І троха переписів [Архівовано 16 лютого 2018 у Wayback Machine.]
• Українська Масниця, або Колодій: традиції та значення свята і чому в ці дні варто готувати вареники, а не «бліни» [Архівовано 17 лютого 2018 у Wayback Machine.]
• Пашник С. Д. «Колодка (Колодій)» [Архівовано 22 лютого 2022 у Wayback Machine.]